Публикация

Шоста школа Шостки (з історії народної школи в селі Локотки)
~12 мес. назад581 2
Поделиться в соцсетях

Народна школа в селі Локотки була заснована Глухівським повітовим земством в 1866 р. [22, 98]. Раніше, майже п’ять років, починаючи з 1 грудня 1860 р., сільських дітей навчав грамоті священик Вознесенської церкви Іван Танський [29, 207]. Окрім букваря та чотирьох правил арифметики, діти вивчали часослов, псалтир, коротку священну історію з катехізисом. У 1863 р. відбувся перший випуск локотківської церковно-приходської школи (ЦПШ) із 13 хлопчиків і 2 дівчинок [29, 207]. У 1864 р. така ж сама ЦПШ була відкрита в сусідній військовій Шостці при заводській церкві Різдва Христового. Тамтешніх дітей службовців Шосткинського порохового заводу навчав читанню та письму протоієрей Дем’ян Борщ [28, 117].

У 1865 р. в локотківській ЦПШ навчалися 42 хлопчики і 2 дівчинки. За своїм соціальним станом 20 учнів походили з козаків, 7 – з казенних селян, 8 – з міщан чоловічої статі та з жіночої – 1, з тимчасово зобов’язаних селян чоловічої статі 7, жіночої – 1 [29, 207]. У козацькому селі Локотки, розтащованому «при речке Шостке», за статистичними даними 1859 р., нараховувалося 176 дворів та 1083 жителів (495 чоловічої статі та 588 – жіночої), на «Шостенском пороховом заводе, военного ведомства, при речке Шостке» нараховувалося 526 дворів та 3548 жителів (2338 ч. та 1210 ж.) [27, 34].

У 1865 р. Глухівське повітове земство прийняло рішення щодо відкриття народних училищ в селах повіту з населенням більше тисячі душ та за умови наявності в них «училищных помещений» [4, 227, 241]. У селі Локотках знайшовся відповідний будинок в центрі села в гарному місці біля церкви над ставом. Це був «общественный дом» з двох просторих кімнат для класів та квартири для вчителя. У ньому в 1866 р. й було відкрито народне училище, тобто загальноосвітню початкову земську школу з безкоштовним трирічним курсом навчання дітей віком 8 – 11 років [22, 98; 36, 168].

На плані села Локотки, взятого з трьохверстової карти 1880-х рр., позначена в центрі села церква, західніше якої прорисована коротенька смужка забудови провулку (нині пров. Чехова) в бік ставу, що відповідає розташуванню земської школи. За ставом праворуч значиться «господский двор». Це так звана в Локотках Богаєвщина, колишній хутір нащадків козака Стефана Бугая, який збудував у 1680-х роках декілька млинів на річці Шостці, зокрема й того, на потужності кола та ступ якого виник Шосткинський пороховий завод (ШПЗ) [44, 350]. На плані нижче ставу, ліворуч дороги на Капсуль, позначено трикутниками цукровий завод («Сах») та винницю («Вин», винокурню). Вони знаходилися на лівому березі Шостки, тобто землях хутора Богаевського й належали пану Богаевському [42, 306]. На правому березі, вище греблі знаходилася сільська кузня. Недарма цей куток села від провулку Чехова до річки Локотки зветься Ковалівкою, переважна мешканців якої були на прізвище Коваленко. На плані Локотків позначено ще один завод «Кирп», по народному «кирпичаний» або ж цегельня. Він був в полі за кладовищем. За переказом, цегельня належала козаку Колодко. Взагалі цей куток села від кузні в бік Шостки зветься Колодківкою

Уяву про першу земську школу дає фотографія початку ХХ століття, зроблена з греблі ставу. На ній видно за ставом праворуч маленький будинок школи з двома боковими вікнами (будинок згорів під час обстрілу Локотків Красною Армією 2 вересня 1943 р.). Вище, за будинком школи, бачимо великий будинок поміщика (нині в ньому тимчасово з 1997 р. перебуває Вознесенська церква Московського патріархату).

Школа с селі Локотках, з часу свого відкриття в 1866 р. була зарахована Глухівським повітовим земством до шкіл 2-го штатного розряду, як для села з населенням менше тисячі душ. Хоча в Локотках, як відомо проживало в 1859 р. більше тисячі душ, також в приписаній до школи Гамаліїївській слободі мешкало ще три сотні душ, точніше 332 душі (143 чол. та 189 ж.) [27, 34]. Відповідно до 2-го штатного розряду, земство призначило до локотківської школи лише одного вчителя, який, згідно нормативного уставу, мав навчати до 60 учнів. Заробітна платня вчителя становила 90 рублів за рік, тобто півтора рубля платні за навчання одного учня. Ще земство сплачувало 40 рублів за рік вчителю Закону божого місцевому священику та стільки ж – попечителю школи. Останній призначався земством з числа поважних людей Глухівського повіту. Сільська громада власним коштом утримувала сторожа школи та забезпечувала її опалення взимку. Стосовно мови навчання, то воно велося виключно російською. Вчитель мав слідкувати, щоби учні не розмовляли в школі забороненою для вжитку рідною «хохляцькою» мовою.

У 1873-1874 учбовому році в локотківській школі навчалося 68 учнів [5, 38]. Попечителем школи був поважний представник глухівської казни Ото Генріхович Кнаут [8, 95]. У 1878 р. вчителем в Локотках був Оксентій Барановський, законовчителем – священик Іоанн Первозванський [20, 56].

У 1882 р. в школі навчалося більше 100 учнів, аж на 40 учнів більше за норму в 60 учнів на одного вчителя [6, 17]. Отже, школа потребувала помічника вчителя, проте в Глухівському земстві постійно не вистачало на це коштів. У 1884 р. земський гласний, депутат від Локотків Ковбаса Ю.З. зумів все-таки домогтися щоби локотківській школі надали перший штатний розряд, з передбаченою зарплатнею для одного вчителя та його помічника [6, 17]. Також у 1884 р., за пропозицією попечителя локотківської школи Ото Генріховича Кнаута, земство призначило новим ще більше поважним попечителем школи дружину начальника ШПЗ Ганну Євгенівну Лукницьку [6, 117]. Змінився й законовчитель в школі. Ним став у 1884 р. священик Олександр Федорович Смолічев. У селі в цей час, за сповідальними книгами локотківської церкви 1884 р., проживало 1805 душ (905 чол., 900 ж.) [6, 16]. Ще у Гамаліївській слободі проживало з півтисячі душ.

У 1886–1887 навчальному році в локотківській школі 1-го штатного розряду навчалося 85 учнів. Усі вони, за висновком члена училищної ради від Глухівського земства Кулешова, мали добрі знання по всім предметам викладання і на питання вчителів відповідали відмінно, значно краще за учнів Шосткинської школи [7, 40]. Це цілком зрозуміло, бо земська школа в Шостці була тільки-но заснована в 1881 р., тобто на 15 років пізніше за локотківську школу [22, 102]. У науковому та виховному відношенні локотківська школа перебувала в числі кращих шкіл Глухівського повіту [8, 37]. У 1889-1890 навчальному році в школі навчалося 78 учнів [8, 37]. У 1891-1892 році – 72 учні [9, 61]. Вчителем «сельского однокласного (2-годичного) начального народного училища» в селі Локотках працював Єгор Іванович Смирнов, який закінчив 2-х класну Орловську духовну семінарію [21, 72]. Його річна заробітна плата («содержание») становила 290 рублів. Законовчитель священик Олександр Федорович Смоличев заробляв усього 60 рублів на рік [21, 72]. При школі працювала бібліотека. На її утримання глухівський лісничий Мечислав Антонович Голляк пожертвував у 1897 р. 60 рублів [10, 118, 120-121]. За статистичними даними 1892 р., в селі Локотки мешкало 2133 душі (1027 ч., 1106 ж.) [30, 123].

У 1901 р. вчителем «сельского начального народного училища в общественном доме» в селі Локотках був Йосиф Федорович Веллер [22, 98]. Його річна заробітна платня становила 300 рублів. Законовчителем був, незмінний з 1884 р., священик Олександр Федорович Смоличев. На утримання школи в селі Локотках Глухівське повітове земство виділяло щороку 400 рублів. Ніякої землі при школі не було. У школі навчалося 85 хлопчиків та 15 дівчаток. Вчитель мав навчати дітей ще й співу.

За статистичними даними 1901 р., в селі Локотки мешкало 2383 душі (1191 ч., 1192 ж.) [31, 92]. Отже, чисельність населення Локотків, за якихось сорок років, зросла удвічі, а учнів в школі не добавилося. Так само більшість учнів були дітьми козаків, меншість – дітьми міщан та селян. Діти незаможних локотківців переважно не ходили до школи, а заможні локотківці навчали своїх дітей вдома, наймаючи для цього вчителя. Зокрема єврей Михайло Богданов влаштував в своїй хаті на Ковалівці приватну школу, в якій окрім його трьох його дітей навчалося ще й декілька сусідських. У 1906-1907 р. вчителем цієї школи був локотківець Тит Васильович Ковбаса (1889-1931) [152, 20]. За переказом, його батько козак Василь Юхимович Ковбаса був виборним старостою села. А за документами 1884 р., дід Тита Васильовича Юхим був гласним, депутатом Глухівського земства від села Локотки [6, 17]. Тит Васильович у 1900 р. закінчив Локотківське народне (трирічне) училище, потім – двокласне (чотирирічне) Глухівське міське училище (1902-1905) та педагогічні курси при Глухівському інституті (2.08.1905-1.06.1906), де отримав звання вчителя начальних училищ [149, 3,4,6]. Тит Васильович навчав у приватній школі Богданова 12 дітей, в тім числі: А. Богданова, Б. Богданова,. І. Богданова, М. Скальца, М. Естрина, Геца Скляра. Вже з вересня 1907 р. Тит Васильович працював в Локотківському народному училищі. Цікаво, що після закінчення педкурсів Тит Васильович спочатку в серпні 1906 р. влаштувався працювати рахівником на ШПЗ, він взагалі полюбляв математику й мав здібності до неї. У той час на пороховому заводі працювала значна частина локотківців, деякі з них працювали асенізаційному обозі на кінному дворі, бо мали свого коня. Їх називали черпаками. На ШПЗ активно діяла підпільна партійна організація соціал-революціонерів (есерів, ПСР), заснована у 1904 р. братом та сестрою, Миколою (1886-1934) та Ольгою (1889-1947) Лишевими. Їхній батько полковник Віктор Олександрович Лишев (1856-1927) служив на ШПЗ з 1900 р. Есери виявили себе під час революційних подій 1905 року в Шостці. Найактивніших учасників цих подій судив закритий Київський військово-окружний суд, що відбувся 30 квітня 1906 року в Шостці. Суд покарав кожного з них 10-ма роками каторжних робіт. Проте начальник ШПЗ генерал-майор Олександр Васильович Симбірський (1903-1908) зм’якшив покарання своїм колишнім робітникам до 1 року в’язниці, а декому й до 2-ох місяців.

У 1906 році вчитель на прозвисько «Шурка», який щойно приїхав працювати до Шостки, зорганізував в поселенні групу есерів-максималистів – лівих радикалів [3, 16]. Група нараховувала до 30 молодих робітників та службовців ШПЗ (1886-1892 років народження). Кожен другий есер-максималіст цієї партійної групи був колишнім учнем локотківської школи, зокрема: Антощенко Кирило, Бондаренко Захар, Доценко Петро, Іванов Пилип, Ковбаса Тит, брати Карповці Лев та Єгор, Моляр Дмитро, Световой Ігнат, Световой Василь, Соломко Микола, Соломко Митрофан, Сподарець Омелян [3, 21, 22, 25]. Есери-максималісти проводили зібрання, мітинги, займалися розповсюдженням літератури та листівок. 18 січня 1908 р. були викриті поліцією та заарештовані: Световой Ігнат, Соломка Микола та Соломка Митрофан [3, 22]. Невдовзі в лютому місяці заарештували й Тита Ковбасу. За переказом, жандарми з ганьбою вели його в Шостку через все село лише в одній спідній білизні. Усі четверо локотківців були засуджені до тюрми, каторги та заслання. Поліція вела негласний нагляд в Локотках за колишніми друзями засуджених, робила обшуки їхніх домівок за найменшою підозрою. Так при обшуку в хаті колишнього есера-максималіста Захара Бондаренка (1886-1969) на Колодківці поліція виявила лист з адресою когось із засуджених. За це Захар був позбавлений роботи писаря заводоуправління та висланий з Шостки до В’ятської губернії, де мусив кілька років будувати залізницю. Його син Петро Захарович (1936 р.) розповідає, що батько мав талант художника і мріяв вчитися в Петербурзькій академії мистецтв. Цьому мав посприяти фінансово дядько Захара, який займав високу посаду в Адміралтействі в Петербурзі. Проте після заслання Захар був позбавлений права перебувати в Петербурзі.

У 1911 р. сталися значні зміни в шкільній освіті в селі Локотки, з причини запровадження на місцях «Закона о введении всеобщего образования», підписаного 3 травня 1908 р. царем Миколою ІІ. Закон передбачав повсюдне будівництво шкіл в «школьном комплекте» з присадибною ділянкою землі та житлом для вчителів [17, 80]. Відповідна ділянка землі була віднайдена центрі села Локотки на протилежній від церкви стороні вулиці одразу за постоялим двором (вул. Чехова, 156). Там для відпочинку подорожніх був невеликий сад, уздовж дороги в поле до кладовища та цегельні Максима Колодки. У липні 1911 розпочалося в Локотках будівництво нової двокомплектної начальної 4-річної школи. Стіни та дах школи звели з цегли за три місяці, з липня до листопада 1911 р. [11, 109]. У 1912 р. повністю облаштували школу та територію навколо неї, і вже наступного 1913 р. вона була урочисто відкрита 1 вересня (нині це занехаяний приватний склад підприємця Сомка Віталія Григоровича, вул. Вознесенська,2) [11, 113; 12, 86]. Нова школа звалася другою. У ній працювало двоє вчителів, кожен з них мав свій комплектний (зведений) клас з трьох десятків учнів, з першого по четвертий класи. За переказом, в кімнатах класів стояли чорні дубові парти в три ряди – спереду нижчі, а позаду вищі. Окрім двох кімнат класів в школі була ще бібліотека. Попечителем нового локотківського народного училища було призначено генерал-майора Жереб’ятьєва І.Ф. [12, 355]. Загалом в Локотках працювало у двох школах троє вчителів, один в першій старій дерев’яній школі та двоє в новій – цегляній. Кількість учнів в двох школах не перевищувало сотні осіб.

З приходом до влади в Україні в квітні 1918 р. гетьмана Павла Скоропадського (1873-1945) локотківська школа перейшла на українську мову навчання. Вона залишилася українською і за влади більшовиків з 1919 р. Найвідомішим в селі вчителем був Тит Васильович Ковбаса. Він повернувся до Локотків села в травні 1917 р., по амністії Лютневої революції 1917 р. Оселився у великій батьківській хаті на Колодківці (нині вул. Чехова,130). Тит Васильович одразу долучився до діяльності Української партії соціалістів-революціонерів. Приймав активну участь на виборах до Всеросійських установчих зборів 12 (25) листопада 1917 р. та був обраний депутатом за списком №10 від Української партії соціалістів-революціонерів та Селянської спілки [2, 85]. Усього до Всеросійських установчих зборів (Парламенту) було обрано від українських губерній 158 депутатів. Усі вони увійшли до складу Центральної Ради Української Народної Республіки на правах її членів з дорадчими голосами, відповідно до пропозиції голови Центральної Ради М.Грушевського [35, 168]. Таким чином український есер Тит Васильович Ковбаса отримав найвищі на той час виборні звання. Наприкінці квітня 1918 р, з приходом до влади в Україні гетьмана Павла Скоропадського, есер Ковбаса був заарештований. Відсидів місяць в глухівській в’язниці, потім виїхав до Київського повіту Київської губернії, де працював завідуючим однокласної Щучинської школи, в селі Щучине поблизу Ржищева [147, 11].

У травні 1919 р. Тит Васильович повернувся до Локотків, у жовтні влаштувався вчителем Локотківської другої (цегляної) школи [149, 14, 13; 147, 13]. Знову долучився до громадської роботи, був обраний 17 серпня 1919 р. головою Локотківської кредитно-кооперативної спілки [150, 15]. Також Тит Васильович став членом Локотківського комітету незаможних селян (КНС) [150, 17]. За переказом, Локотківський волосний ревком, з причини недостатності шкільних приміщень, націоналізував поміщицький будинок біля першої школи (нині з 1997 р. в будинку тимчасово перебуває Вознесенська церква Московського патріархату). Будинок є на фото 1911 р., зробленого з дзвіниці церкви. У націоналізованому будинку влаштували п’ять кімнат для класів та одну кімнату для бібліотеки. Таким чином в Локотках було вже три школи: перша – з 1866 р. в дерев’яному будинку, друга – з 1913 р. в цегляному будинку та третя – в поміщицькому будинку. У них навчалося до півтори сотні дітей з 1-го по 4-класи. Вчителів було щонайменше троє, зокрема Тит Васильович Ковбаса та Матрона Іванівна Стельмах. Завідуючим Локотківської школи був К. Шульга [146].

За статистичними даними 1924 р., в селі Локотки значилися в графі закладів народної освіти: школа, бібліотека, театр та «клуб К.С.М.» («Комуністичного союзу молоді», що з 1926 р. став зватися Всесоюзним Ленінським, ВЛКСМ) [38, 85]. У школі, за переказом, відбувалися спектаклі сільського самодіяльного театру, іноді – в комсомольському клубі, що знаходився в одній з розкуркулених хат на Ковалівці у дворі есера Моляра, по вуличному – Молотчика (між будинками №24 та №26 на нинішній Шкільній вулиці, навпроти автобусної зупинки). Там же в клубі показували й німе кіно. У 1924 р. в Локотках нараховувалося 550 дворів, де мешкало 2767 осіб. У райцентрі в Шостці нараховувалося – 1282 двори з 8828 мешканцями [38, 85].

За точнішими даними Всесоюзного перепису населення від 17 грудня 1926 р., у Локотках проживало 2609 людей, з яких лише 8 осіб були росіянами, 26 – євреями, ще 13 осіб були різних національностей [33, 59]. Виходить, що 99 відсотків мешканців Локотків були українцями. Локотківці пам’ятають, що єврейські родини Жилинського, Богданова та Менделя мешкали на Ковалівці, по правій (південній) стороні вниз до містка через Локотку. Міст звався Дуплиним, за прізвищем власника найближчої до мосту хати. Над містком проживав відставний солдат Кулик. На протилежній лівій стороні Ковалівки мешкали Маглеї, тож друга назва цього кутка була ще й Маглеївка. По сусідству з Маглеями стояв будинок сільради. Єврей Богданов мав свій магазин (там, де нині магазин «Вероніка», вул.. Шкільна,32-а). За дві хати від магазина, була лавка єврея Менделя. За переказом, єврей Мендель був добрим, виручав селян в скруті, давав їм товар, записуючи борг за нього в зошит. Ще кілька євреїв проживало на Ляховому хуторі, що на Ямпільському шляху, за річкою Шосткою та лісництвом на Богаєвщині. Зокрема, дружина ватажка локотківської «комси» Семена Румненка (1903-1977) Соня Йосипівна Ряба та її матір були євреями. Окрім євреїв ще й непман Миринець мав магазин в колишньому постоялому дворі (вул.. Чехова,156), де він торгував булочками.

З 1925 по 1930 рр. завідувачем локотківської школи був Тит Васильович Ковбаса [157, довідка]. Його заробітна плата становила 81 руб 40 копійок у місяць, відповідно до довідки від 26 червня 1930 р. [157, довідка]. Він звільнився «з Локотської 4-річної Семикомплектової школи» влітку 1930 р. з причини поганого стану свого здоров’я, як вказано в згаданій вище довідці, та перевівся «до Воронізької 7-річної школи». Новим завідувачем школи став Ядута К.І. (1930-1932 рр.). У школі нараховувалося сім вчителів, кожен з них мав свій комплектний (зведений) клас до 30 учнів. Загалом у школі навчалося зо дві сотні дітей. Вчителями були: дочка Тита Васильовича Євгенія (1914-1999) та її чоловік Дмитро Олександрович Чмих (1908-1942), ще вчительське подружжя Румненко – Семен Костянтинович й Соня Йосипівна, також вчителями були – Матрона Іванівна Стельмах та Настя Василівна Волкогон. Вчитель Семен Костянтинович Румненко очолював комсомольську організацію села Локотки. У 1932 р. він разом зі своїми комсомольцями, як-то Романом Колодкою та іншими, знеславили церкву, здерли з неї хреста під прокльони старих баб та їхні крики «Гріх берете на душу. Гріх!». Комсомольці пограбували церкву та частково її розкидали. Розкидане використали на побудову нової хати на Забігайлівці, розташованої при дорозі від церкви на кладовище. У хаті оселилася вчителька Настя Василівна Волкогон (Радченко) (1893-1976) (нині буд. № 3 на Вознесенському провулку, донедавна – 3-ої П’ятирічки). Настя Василівна закінчила Новгород-Сіверську жіночу гімназію. Вчителювала в селі Фаївці Новгород-Сіверського району до 1930 р. Її учнем був майбутній Герой Совєтського Союзу І.Д. Курганський (1908-1944). Потім Настя Василівна працювала в школі робітничої молоді в Шостці, де вона, як вчителька російської мови вчила розмовляти російською мовою майбутнього тричі Героя Радянського Союзу І.М. Кожедуба (1920-1991). Із Шостки вона переїхала в локотківську нову хату разом з чоловіком та трьома синами. Її чоловік Ларіон Якович працював завгоспом при школі. Батько Ларіона значився до революції почесним громадянином Новгорода-Сіверського. Серед локотківських учнів Насті Василівни були майбутні Герої Радянського Союзу М.Г. Лях (1920-1999) та М.О.Колодко (1923-1944) [39, 2]. Кажуть, що Настя Василівна ще до війни отримала державну нагороду – орден Трудового Красного Знамені. На уроках вона була прискіпливою до відповідей учнів, тож завжди попереджувала їх своєю улюбленою приказкою: «Не пришей кобыле хвост».

У 1935 р. було збудовано ще одне четверте шкільне дерев’яне приміщення на протилежній правій (південній) стороні вулиці (нині на цьому місці триповерхова білоцегляна будівля меблевої фабрики «Катунь», вул. Шкільна,2). У новій школі був клас оснащений фізичними приборам, тому вона отримала назву «фізкабінет». Новий «фізкабінет» ставав вечорами школою лікбезу, де вчителі навчали грамоті неписьменних локотківців. З того часу локотківська школа стала середньою, дев’ятирічною школою II ступеня. До війни локотківська школа зробила чотири випуски 1938, 1939, 1940 та 1941 рр. Учні навчалися в двох паралельних класах, більше 20 учнів в кожному. Загалом в школі навчалося до 400 учнів. Старшокласники (8-9 клас) навчалися в «фізкабінеті», Учні 6 та 7 класів навчалися в цегляній будівлі школи, а учні молодших класів, з 1 по 5, – у двох дерев’яних будинках біля церкви. Директором школи був Румненко Семен Костянтинович – тодішній «цар і бог Локотків», як кажуть старожили. Його дружина Соня Йосипівна викладала в школі українську мову. У них було троє синів Леонід (1929), ВІЛик (скорочення від Володимир Ілліч Ленін) (1933-1986) та Олег (1936-2006). Родина Румненка проживала на квартирі в удови Тита Васильовича Ковбаси, який помер 10 грудня 1931 р. так і не зумівши перемогти хворобу на сухоти, що дошкуляла ще з років каторги та заслання.

У 1936 р. почали мостити булижну шосейку до школи, від рогачика доріг на Галенківку (Капсуль) та на Локотки. Вмілими мостильниками керував десятник дорожників спілки «Трансбуд» Голубівський Микола Ігнатович (1897-1937), що мешкав на Колодківці (нині вул. Чехова,15). За літо вони вимостили булижником більше половини двокілометрової колодківської дороги (до нинішнього буд. №120 по вул. Чехова). У листопаді 1937 р. Голубівського заарештували як «ворога народу» – колишнього есерівця, який приймав участь в збройному повстанні шосткинців проти більшовицької армії Ремньова 20-26 березня 1918 р. Його розстріляли в Чернігові 25 травня 1938 р. [37].

У 1937 р. був заарештований вчитель молодших класів локотківської середньої школи Соломко Митрофан Антонович (1889 р.н.), колишній есер. Якщо раніше, за царя, він був ув’язнений майже на 10 років, у 1908 р. спочатку до Шлісербурзькій фортеці, а потім засланий до Сибіру, Іркутської губернії за розповсюдження революційних листівок, то за більшовиків він одразу був ув’язнений на 10 років за «ідеалізацію ворогів народу» [43]. Загалом чимало родин в Локотках пізнали страшних репресій 1930-х років, зокрема ІМШЕНЕЦЬКИЙ Федір Олександрович, 1889 р.н., ТИМОШЕНКО Конон Митрофанович, 1887 р.н., АНТОЩЕНКО Гнат Васильович, 1891 р.н., БОНДАРЕНКО Дмитро Іванович, 1892 р.н., БОНДАРЕНКО Микита Якович, 1899 р.н., ДУПЛИН Василь Іванович, 1886 р.н., КОБЕЦЬ Іван Іванович, 1888 р.н., КОВБАСА Прокіп Іванович, 1884 р.н., КОЛОДКА Панас Зіновійович, 1875 р.н., ЛИСАЧЕНКО Іван Антонович, 1918 р.н., МАГЛІЙ Іван Дмитрович, 1909 р.н., ПЛОДИСТИЙ Єгор Самійлович, 1910 р.н., РОМАНЬКО Степан Дмитрович, 1912 р.н., РОМАНЬКО Тихін Дмитрович, 1893 р.н., СОЛОМКО Сергій Порфирович, 1913 р.н., СПОДАРЕЦЬ Максим Микитович, 1891 р.н., СПОДАРЕЦЬ Ксенія Митрофанівка, 1880 р.н., СПОДАРЕЦЬ Тимофій Євтихійович, 1919 р.н.. Й до сьогодні немає про них жодної пам’яті в селі, не меморіальної дошки ні знаку, навіть якоїсь згадки в шкільному музеї.

Хіба що локотківці зберегли поміж себе добру пам'ять про розстріляного будівельника Голубівського Миколу Ігнатовича. Люди кажуть, що ним було збудовано четверо добротних дерев’яних мостів на палях через річку Шостку. Перші два мости були на Галенківці та ще два – на Богаєвщині, через Шостку та Ялову протоку з другого млину ставу. На німецькому аерознімку кінця серпня 1941 р. чітко видно два локотківські мости однакової довжини. Другий міст через Ялову стояв по суті над озерцем, більша частина якого була з правого (західного) боку. За переказом, перший міст через Шостку був дуже зручний для стрибків дітей у воду. Там була глибина зо три метри, а ще вище, взагалі вирувала на згині Шостки глибочезна Курченкова яма («омут»). У річці було повно риби, зрозуміло й щуки. Вона водилася також і в маленькій Локотці, навіть в Красній річечці, що впадала в Шостку з правого берегу, наприкінці Гузівки перед Сербіним хутором. Проте колгосп почав там замочувати коноплі, щука видохла, також щезла рослинність, що забарвлювала воду річечки в червоний колір. Улюбленим місцем відпочинку для локотківських дітей був, окрім мосту через Шостку, ще й піщаний лівий берег вниз по річці, так зване Сиротинське з незабутньою, за смаком води, джерельною криницею. Можливо, колись цей луг чи то сінокіс в заплаві, за будинком №57 по вул.. Чехова, належав міщанину Сиротинському, згаданому в нарисі Танського «Село Локотки» з тої причини, що тільки у нього одного й була в селі лазня [29, 179]. Старожили не пригадують вже лазню Сиротинського, навіть не знають, де вона могла бути. Вище по річці, за Сиротиським, було так зване Дебдине (був колись в Локотках козак Дебда), далі Доценкова грива, за нею Островок, потім Рівчак та дві джерельні криниці перед мостами через Шостку на провулку Чехова. Нині збереглася одна криниця й то захаращена. На Шостці було декілька небезпечних для купання влітку глибинних ям. Це згадана вище Курченкова яма біля мосту на місці ставу, далі до впадіння річки Локотки було ще дві ями – Монашенська та Чапаївска. За спогадами колишнього рибалки Федора Омеляновича Бубенця (1930 р.н.), за Локоткою знаходилися: перша та друга ями, за ними одна за одною йшли Минченя яма, Глейок, Пасіка та Безіменна ями поблизу Гамаліївки. Карасів ловили на озерцях Ялової, які підживлював ручай з боку лісництва. Значно більші, справжні карасі водилися в Дебелівсьській сажалці (копанці на Залокотці, за річкою Локоткою по дорогі на Гузівку ліворуч. Береги сажалки були в густих заростях очерету (нині – озерце ліворуч дороги, між будинками №13 та №15 по вул. Скоропадського).

У 1939 р. напівзруйновану церкву пристосували під клуб, за комсомольської ініціативи 12 окремого зенітно-артилерійського дивізіону 4 дивізії НКВС. Церкву-клуб була дуже задіяна майже щоденно під танці та самодіяльні виступи комсомолок дівчат-зенітниць. Триповерхова цегляна казарма дивізіону знаходилася перед кладовищем на узвишші, неподалік цегельні розкуркуленого Максима Колодки. Старожили пам’ятають, що там, за колючим дротом, стояли чотири зенітки, що сторожували небо над Шосткою на випадок війни. За півсотні метрів від казарми в бік села знаходився штаб дивізіону в одноповерховому капітальному будинку (вул.. Вознесенська,1), а гараж – впритул до кладовища. На німецькому аерознімку кінця серпня 1941 р. видно квадрат казарми та будинок штабу. Також видно два довгі сараї-сушильні Колодчиної цегельні біля глинища (нині так звані «ями»).

Церква-клуб була ще й кінотеатром на півтори сотні глядацьких місць на лавах. Найбільше запам’ятався довоєнним дітям казковий фільм «Руслан та Людмила». Навіть й досі вони зримо пам’ятають головних героїв фільму – артистів Сергія Столярова та Людмилу Глазову.

У 1940 р. локотківська школа стала зватися шостою школою Шостки, бо село Локотки долучили до міста Шостки [18]. Навколишні землі залишилися за колгоспом ім. Щорса. Головою колгоспу перебував до війни локотківець Сергій Омелянович Москаленко.

На початку війни закружляли високо в небі над Локотками, Шосткою німецькі літаки-шпіони, наче комарі такі малі з землі й недосяжні для зеніток на узвишші. Бомбардувальники услід за ними ще не прилітали, бомб на пороховий завод не скидали, німці, мабуть, розраховували захопити його неушкодженим. Локотківці, за військовим наказом, робили на городах бомбосховища, копали ями, накатували зверху колоди й присипали землею. Директор школи Румненко працював замполітом при шосткинській лікарні, вчителі збиралися в евакуацію.

27 серпня 1941 р. в Локотки увійшов від Галенківки по вулиці Некрасова передовий загін німців й рушив по вулиці Чехова в глухівському напрямку. За спогадами локотківця Володимира Прокоповича Ковбаси (1932 р.н.), перша перестрілка між німцями та красноармійцями сталася біля його будинку (вул. Чехова,74). Німці саме з’явилися на повороті вуличної дороги вліво, перед буд. №64, а червоноармійці знаходилися десь біля буд. №72. Якраз його бабуся пішла по воду до колодязя, розташованого біля буд. №80 й пролежала біля нього з переляку увесь бій. Її діти та онуки встигли сховатися на городі в своєму «убежище» – ямі з дубовим накатом. Коли стало тихо – вийшли й побачили наскрізь посічену бляху покрівлі. У хаті були вибиті шибки. Навіть кімнатні рослини – фікус та розу – зрізали кулі, а в повітрі літали пір’їни з розірваних подушок. Тиша на вулиці тривала недовго, бо на ній з’явився совєтській танк Т-34 й почав стріляти по німецькому легкому танку, що саме виїхав із-за згаданого вище повороту вуличної дороги. Т-34 здійснив чотири влучні постріли у німецький танк й той запалав. Потім Т-34 звернув з вулиці вправо на городи в бік річки до Сиротинського лугу й причаївся під височезною коноплею, мабуть, побачив на Галенківській дорозі рух німецької техніки з боку Капсуля. Прицілився й стрільнув кілька разів по ній, підбив бронемашину та дві вантажівки. Поки стріляв Т-34, німці підтягли на вулицю Чехова гармату й наперекосяк через двори стрільнули по Т-34, вліпили в його поворотну башту. Танкісти втекли. Німці потягли гармату далі по вулиці Чехова й підбили ще один танк Т-34 біля цегляної школи (вул.. Вознесенська,2). Танкіста було поранено. Потім за Дупліним містом на Залокотці вправо, німці підбили танкетку. Стріляли по ній з гармати з двору Дупліна. Двоє танкістів в палаючих шоломах втекли. За переказом, ще одну танкетку німці підбили за двісті мерів по дорозі, якраз навпроти озерця – Дебелівсьської сажалки. Палаюча танкетка в’їхала в зарослі очерету на озерці й втонула в ньому. Можливо, вона ще й досі там в озерці між будинками №13 та №15 по вул. Скоропадського. Ще два Т-34 було підбито німцями за Сербіним хутром, там де нині Райкомунгосп (вул. Скоропадська,133). Проте головні танкові бої були далі по дорозі до Гамаліївки, Макова. Там вже ніхто не рахував підбитих танків та танкеток, настільки їх було багато. Вони простояли до кінця 1942 р.

Страшні бої 27 серпня 1941 р. відбувалися в колгоспному саду, за фермами. Старожили кажуть, що туди підійшли курсанти Харківського військового училища, а зеніток з шосткинського артдивізіону, щоби стріляти прямою наводкою по німецьких танках, там не виявилося. Тож курсанти були потрощені в окопах гусеницями німецьких танків. Старожили бачили перепоховання курсантів в 1944 р., з чобіт яких витікав кисіль розчавлених кісток.

Внаслідок боїв в Локотках загинуло четверо німців, двоє солдат та двоє офіцерів. Вони були поховані на цвинтарі Вознесенської церкви. Хрести над їхніми могилами було видно з дороги.

Підбитий німцями біля школи танк Т-34 став іграшкою для локотківських дітей. Вони безупинно щодня лазили по ньому, особливо по гладкому стволу. Одного разу, в 10-х числах вересня 1941 р., коли вулицею проходила колона німецької піхоти, один з хлопців, а саме Миколка Манжелей (1931 р.н.), щось там смикнув та нажав у середині танку й стався постріл з гармати. Хлопчик Жорик на прозвисько Кукушка, що саме сидів на стволі, впав з переляку та дуже забився об броню. Колона німців, почувши постріл, остовпіла. Снаряд вибухнув не так вже й далеко від танку та розніс верхній кут колгоспної кузні на провулку Чехова, що йде вниз до річки Шостки. Танк простояв біля школи до весни. А перший підбитий Т-34 на городах у Сиротинському, німці вивези майже одразу. Свій же танк залишили, хлопці навіть встигли повитягати з нього підшипники на самокати. Вони добре вивчили чотири вм’ятини на лобовій розколотій навпіл броні танкетки від пострілів Т-34.

З вересня 1941 р. школа стояла пусткою. Майже усі вчителі виїхали в евакуацію. Осінь виявилася довгою, а зима була занадто холодною. Для сугреву селян німці розвозили по Локотках вантажівкою спирт, в оцинкованих столітрових банках зі спиртосховищ заводу №9, та обмінювали його на сало, масло, «яйки». Бувало разом зі спиртом німці привозили й взуття – натуральні шкіряні ботинки, з підкованою підошвою. Їхня вартість була завелика для локотківців – аж сорок яєць.

По весні німці наділили локотківців землею під городи, по 50 соток (півгектара) на кожну родину. Землю нарізали на узвишші, за кладовищем по обидва боки гуківської дороги. Люди засіяли городи ячменем. Колгосп «Щорса», що став зватися общиною, теж засіяв поля, переважно ячменем. Хлопці ходили туди смикати колоски на простенький супчик зі скалкою прожовклого сала. З десяток-півтора колосків ховали під дірявими картузами від поліцаїв, які суворо наказували за крадіжку німецького добра. Поліцаями були локотківці: молодий Микола Біс (1926 р.н.) та дещо старший за нього Петро Чорт, колишній краснармієць. Також з колишніх був поліцай на прізвисько «Турок», він не згорів, коли тікав в палаючому шоломі з підбитої німцями танкетки біля Дуплинового мосту в 1941 р. Начальником локотківської поліції був Якименко з села Собичева, який проживав на вулиці Некрасова. Як правило, в поліцію йшли працювати всякі ледацюги та кримінальні злочинці. А роботящі чоловіки села були задіяні німцями на лісоповалі вікового лісу, в урочищі Осередок, за лісництвом по Ямпільському шляху. За роботу розраховувалися раз в місяць хлібом впереміж з тирсою. Його видавали в Шостці в магазині, що був на місці нинішнього Центрального гастроному (вул.. Свободи,32).

Життя в Локотках покращало, як тільки-но люди зібрали з городів ячмінь, та почали варити щодня куліша. А борошном на коржі забезпечував локотківців млин на електриці з крупорушкою та просянкою. Він знаходився на провулку 3-ої П’ятирічки, поряд з хатою вчительки Волкогон. Там завжди стояла черга підвід з зерном селян з навколишніх сіл, тож доводилося чекати по кілька днів. Ночували по хатах, за що розраховувалися борошном. Також міняли борошно на спирт. Півлітра за пуд. По спиртокурсу 20 літрів шосткинського спирту коштувало золоту царську п’ятірку, відповідно за десятку (червонець) можна було взяти 40 літрів спирту. Банка спирту (100 літрів) – дві золоті десятки та одна п’ятірка. До речі, кінь коштував червонець або ж 40 літрів спирту.

Німці заборонили танці в церкві-клубі, й віддали під клуб цегляну триповерхову казарму зенітного дивізіону. Локотківці ставили там українські спектаклі, зокрема «Назар Стодоля» та «Сватання на Гончарівці». Приміщенням для церкви стала стара дерев’яна земська школа 1866 р. Там правилися служби. Вперше локотківські діти пізнали говіння.
1 вересня 1942 р. розпочалися заняття учнів з 1 по 4 класи в школі – «фізкабінеті». Класи були паралельні «А» та «Б». Колишні третьокласники пам’ятають, що вони почали вивчати французьку мову. Вчителька вимагала від них тримати «губки дудочкою» при вимові французьких слів. Школа звалася народною, як і до революції.

Влітку 1943 р. майже в кожній локотківській хаті розмістили по 2-3 німецьких солдат, з причини вирівнювання східного фронту на Курській дузі, як розповідав селянам німецький перекладач родом з Дніпропетровщини. Щовечора було чутно гримотіння з Курщинии. Деякі нормальні німці гірко посміхалися, промовляючи: «Гітлер капут».

Німецький штаб знаходився в колишній сільраді. Поряд поселився в хаті німецький генерал з ординарцем. Останній розумів українську мову, бо перебував в Україні ще в 1918 р. За спогадами Федора Омеляновича Бубенця (1930 р.н.), ординарець полюбляв варених раків та мак на коржі. Діти часто приносили йому раків, яких ловили в річці Шостці, їх було багато. Рідше приносили мак, бо його треба було поцупити в батьків. За раки та мак діти просили в ординарця дуже велику для них розкіш – німецьку цигарку: «Пан гів мір ван цигарет». Ординарець також давав дітям смачні німецькі шоколадки, але за виспівування ними гуртом сатиричних куплетів про Гітлера та Сталіна, як-то: «Сталін Гітлера спитав: – Звідки у тебе оружіє? – Подивись, псина косая, вся Москва окружена!». Пан ординарець з того реготав увівсю, хапаючись за свої боки, щоби не лопнули.

Напередодні наступу Красної Армії німці 1 вересня 1943 р. розмістили кулеметників на двох височезних двохсотлітніх в’язах на Гузівці (біля будинку № 30 по вул. Скоропадського, донедавна Краснофлотська). Одного з них замкнули на замок щоби не втік. Вони здалися в полон. Перший зліз з в’яза самостійно, а за другим прийшлося лізти красноармійцям та розбивати замка. Також німці встановили кулемет на дзвіниці локотківської церкви [1; 23]. По ній стріляли красноармійські гармати з двору Губського (вул.. Скоропадська, 51). Снаряди вибухали поблизу дзвіниці, наслідок – згоріла стара 1866 р. школа, де тимчасово перебувала за німців церква. У свою чергу німці підірвали два мости через річку Шостку на Богаєвщині. Тріски розлетілися по всім Локоткам. Кажуть, що напередодні підриву мостів ординарець німецького генерала ходив по Колодківці й радив людям розкрити вікна, щоби не повилітали шибки. Також німці повністю спалили клуб в триповерховій казармі (пров. Вознесенський, 1). Під час пожежі черепиця тріщала по страшному.

Через два тижні по звільненню Локотків, були мобілізовані до Красної Армії майже всі, окрім стариків за 70 років, чоловіки, у тім числі й каліки. Воювали вони недовго, полягли на переправі через Дніпро в жовтні-листопаді 1943 року. А їхні осиротілі діти саме пішли до школи. Уроки відбувалися в трьох непошкоджених війною приміщеннях: поміщицькому будинку, «фізкабінеті» та в молотчиковій хаті-читальні. Попередній рік навчання за німців не був зарахований для учнів 3-х та 4-х класів. Вони знову пішли, як второгодники, в той самий клас. Добре пам’ятають американські з чорною квасолею супи в їдальні школи. До супу давали й чорного хліба, усього 50 грамів.

У 1944 р. почали повертатися з евакуації вчителі. Директором школи стала Ніна Олександрівна Нагибіна (1944-1946). Також повернулася в Локотки з Пермі й Настя Василівна Волкогон разом зі своїм чоловіком. Локотківці дізналися, що на фронті загинули її троє синів. Люди казали, що таке горе спіткало її через хату збудовану з церкви. Вчителі підрахували, що з 23 учнів, першого довоєнного 1938 р. випуску двох класів локотківської десятирічки, тільки троє повернулися з війни живими. Двоє колишніх учнів отримали в 1945 р. звання Героїв Радянського Союзу – майор Лях Микола Галактіонович (1920-1999) та ст. лейтенант Колодко Микола Олексійович (1923-1944), посмертно.

Школа №6 так само, як і до війни, була українською, але не середньою десятирічною, а семирічною. Так само щоліта залучали учнів 1-4-х класів, як і усіх школярів міста, до збору колосків, загублених в стерні після жнив [14]. Знаходили й гранати, на одній з них РГД-33 підірвався Льонька Радченко з власної необережності та цікавості, і ледь не втратив ногу. В околицях Локотків було ще чимало снарядів, боєприпасів, вибухівки. Зокрема біля залізниці на Терещенську німці залишили гору ящиків з толевими шашками. У Дубині за лісництвом валялося багато снарядів до гаубиці 120 мм. Далі по дорозі на Капсуль школярі віднайшли в занедбаному складі котушки (бабіни) напівструхлявілого бікфордового шнуру та детонатори – парафіновані паперові і металеві з двома дротиками для підриву. Відтоді у кишенях школярів завжди було повно детонаторів. На великій перемінці найсміливіші учні, в яких не занадто тряслися жижки, коли залазили по хитким східцям на дзвіницю, підкладали там на горищі детонатори, обгорнуті у ватку, а потім підпалювали її та втікали. Ватка тліла, детонатори вибухали, що було чутно в школі на уроках. Бікфордів шнур не тонув, горів на воді, тому його використовували для підриву детонаторів в річці.

Повоєнним головою локотківського колгоспу ім. Щорса був Самсон Агафонович Прядко. За нього магазин біля школи тимчасово став клубом, допоки в 1945 р. не відкрили новий клуб в колишній цегляній земській школі (вул. Вознесенська, 2). У ньому локотківці зустрічали взимку 1946 р. тричі Героя Кожедуба – кандидата в депутати Верховної Ради СРСР. На фотографії клубу бачимо напис «Клуб ім. Т.Г.Шевченка. Колгосп ім. Щорса».

По війні у школі склався дружній педагогічний колектив, переважно з колишніх фронтовиків. Один з них, довоєнний директор Румненко Семен Костянтинович, який відслужив всю війну в загороджувальних загонах НКВС, знову став директором школи (1946-1952). Його дружна Соня Йосипівна так само викладала українську мову. Родина Румненка проживала в хаті Тита Васильвича Ковбаси, удова якого Олександра Георгіївна змушена була переїхати жити в хату Чмиха до дочки Євгенії, чоловік якої Дмитро Чмих загинув на війні в топких болотах під Ленінградом. Воєнруком в школі працював Степан Компанець, колишній танкіст, з підбитого в 1941 р. біля школи Т-34. Він був поранений, лікувався в госпіталі в Шостці, а після одужання одружився на місцевій молодиці в Локотках. Вчителем фізики працював лакотківець Коваленко Іван Єгорович Григорович (1917 р.н.) – «Сідай!. Знаєш – два», незабутній його вирок залишився й досі в силі учнівської пам’яті. Дружина Коваленка – Ганна Трохимівна працювала шкільним бібліотекарем.

Директор Румненко вирішив збудувати нову школу – «храм освіти» на місці церкви, по суті завершити свою «святу справу» з руйнації ненависної йому трьохсотлітньої Вознесенської церкви. Якраз в 1947 р. був призначений, новий голова колгоспу, депутат райради гуківець Іван Михайлович Черкай [40]. Він сміливо розкидав геть усю церкву і звів з неї страшенно велике зерновсипище на колгоспному дворі (нині товариство «Лан»). Люди кажуть, що дехто з локотківських комуністів, як-то бухгалтер колгоспу, попередній його голова Самсон Агафійович Прядко, теж узяв з церкви матеріал на хату (вул. Чехова,99) і зазнав згодом усіляких нещасть в своєму житті. За переказом, ще одна хата з церкви збереглася на Романьківці (на Троїцькій вулиці, донедавна Октябрській вулиці під №29 , т.зв. хата старости Расади).
Церковне, вимолене віками, місце ретельно зачистили, підрізали з метр ґрунту в бік річки під майбутню школу, а коли обстежили землю, то виявилося, що вона чомусь стала насичена водою і не зможе винести на собі тяжку цегляну будівлю школи. Тож учні старших сьомих класів принесли з лісу воринки та огородили залишки церковного цвинтаря з декількома могилками. Невдалий майдан під школу заріс бур’яном, на якому паслися кози. Одним словом, як кажуть в Локотках, двоногі козли зробили райський куток для чотириногих. Згодом кіз трохи потіснили футболісти, зробивши там своє поле.

У 1949 р. було запроваджено в СРСР обов’язкове загальне семирічне навчання [13]. Проте локотківці вимагали повернути довоєнний статут середньої школи, бо випускники семирічки, за бажанням, ходили в вчитися далі в восьмий клас до української школи №3 або ж до російської школи №5. Їхні батьки мали ще й сплатити 75 крб. за півроку навчання дітей.

Повоєнні учні пам’ятають, що в 1949 р. вчителька російської мови Настя Василівна Волкогон була нагороджена орденом Леніна та удостоєна почесного звання "Заслужений учитель школи УРСР" [24, 15]. На урочистій лінійці її дзвінко привітав найголосніший учень школи Анатолій Бєлковець (1938 р.н.). До речі, орден Леніна водночас отримали й рідні сестри Насті Василівни: старша Антоніна (1889 р.н.) та молодша Олександра (1898 р.н.). Вони теж після закінчення жіночої Новгород-Сіверської гімназії вчителювали, перша викладала математику, друга – хімію. Настя Василівна працювала в локотківській школі до пенсії, а потім в 1954 р. продала хату та повернулася разом з чоловіком до Новгорода-Сіверського. Люди кажуть, що вона не витримала чуток щодо нещасть за проживання в хаті збудованої з церкви. У Новгороді-Сіверському вона проживала в звичайній хаті довго і щасливо, разом з рідними сестрами. Хата стояла поблизу школи №1 (колишньої жіночої гімназії) на вулиці Героя Громадянської війни Базилевича, якого сестри знали особисто. Локотківці доволі часто відвідували Настю Василівну в Новгороді-Сіверському, а Настя Василівна теж не забувала Шостку й Локотки. Ще вона відвідувала своїх колишніх учнів, зокрема Тричі героя Івана Кожедуба, в якого вона гостювала в Москві [39, 2]. На фотографії 1971 р., з серпневого номера щомісячного звукового журналу «Кругозор», бачимо трьох сестер Радченко з орденами Леніна на лівій стороні одягу. У журналі, окрім статті про сестер, є платівка з записом їхніх роздумів про своє минуле вчительство, співзвучних з романтичними відомими працелюбними монологами молодих героїнь п’єси А.П.Чехова «Три сестры». Настя Василівна називає Леніна й Крупську вчителями взагалі, а не конкретно. Якби думала інакше, то не мала б ордена Леніна. Дивно, що такі вчительські порівняння Волкогон не були почуті в Кремлі й не було надано їй звання Героя Соціалістичного Труда. Проте й досі Настя Василівна залишається в пам’яті її колишніх учнів самою шанованою для них вчителькою.

У 1953 р. локотківська школа знову стала середньою. Перший випуск десятирічки відбувся в 1955 р. Директором школи тоді була Нежинцева Уляна Григорівна (1952-1955). Школа нових приміщень, бо щороку зростала кількість учнів. Було вирішено добудовувати «фізкабінет» кількома класами. До цієї справи долучився колишній директор Румненко – невтомний «будівник комунізму в Локотках». Він викладав в школі історію, точніше розповідав старшокласникам на уроках про Сталінську Конституцію. Мрія швидкого прориву до комунізму почала здійснюватися за приходу до влади в СССР Микити Хрущова. Й досі учні Румненка згадують про заповітну кнопку вчителя, натиснувши на яку може піти в Локотках дощ з неба, який заманеться з веселкою чи мрякою. Не забули учні, як магазин біля школи змінив вивіску з «Продукти» на «Універмаг». У ньому вперше за совєтської влади в Локотках з’явилася товстенна варена ковбаса. Проте торгували нею не довго, бо її замінив висококалорійний кукурудзяний хліб й магазину повернули стару назву. Він позначений на плані Шостки 1956 року. За магазином прорисований паркан навколо цвинтаря. Люди кажуть, що на місці церкви висіла на двох стовпах волейбольна сітка, а внизу до лугу було футбольне поле. Ліворуч магазина позначена на плані будівля школи (молодших класів). Напроти магазина по правій стороні вулиці позначена друга будівля школи для старших класів («фізкабінет»). За «фізкабінетом» праворуч позначено кутовий вчительський будинок над ярком провулку. У ньому проживало кілька родин вчителів, зокрема родина воєнрука. За провулком позначено клуб, в колишній цегляній дореволюційній будівлі школи. Праворуч клубу позначено садок на місці білої хатки шкільної їдальні (нині там електропідстанція). За садком ліворуч позначено сарай та довгу хату дореволюційного постоялого двору (вул. Чехова,156). Там проживали дві сестри вчительки Ольга Андріївна та Євгенія Андріївна Соломко, на прозвисько Стрижи. Люди кажуть, що їхній батько був священиком.

У 1959 р. школа зазнала реформ, відповідно до Закону «Про зміцнення зв’язку школи з життям та про дальший розвиток системи освіти в СРСР» від 24 грудня 1958 року [19]. Усі учні, починаючи з 6 класу, отримували на уроках професійні знання, як майбутні механізатори та тваринники локотківського колгоспу імені Щорса [15]. У 1961 р. завершили добудову школи аж до вулиці 3-ої П’ятирічки. Прийшлося розібрати кутовий вчительський будинок, який пішов на дрова, бо на школу використовували розібрані в центрі Шостки добротні дерев’яні будинки з оновленої п’ятиповерховими хрущівками вулиці Карла Маркса. Школа побільшала на 180 учнівських місць [16]. Загалом довга школа стала виглядати нічим не гірше за дореволюційну школу №1 в Шостці (нині на її місці Центр естетичного виховання, Садовий бульвар,11). Її теж так часто добудовували, що учні називали свою школу сараєм. Такий же самим вийшов храм освіти на соціалістичній фазі будівництва комунізму в Локотках.

У 1964 р. біля школи зробили зупинку автобусного маршруту №3, з тої причини що вимостили булижником дорогу до відкритої в Гамаліївському монастирі у 1962 р. Шосткинської ВТУПП (виправно-трудової установи посиленого режиму, нині Шосткинська виправна колонія №66). Раніше автобус мав кінцеву зупинку майже за кілометр до школи (біля буд.110 по вул. Чехова). Проїжджаючі до Гамаліївки бувало плутали локотківську школу з тюрмою.

У 1965 р. Шосткинський міськвиконком, з нагоди 20-річниці перемоги над німецько-фашистськими загарбниками, прийняв рішення увіковічити пам'ять Героя Радянського Союзу Миколи Олексійовича Колодки, надавши його ім’я школі, в якій він вчився [25]. Постановою Ради міністрів УРСР № 5 від 10 січня 1966 року загальноосвітній школі № 6 присвоєно ім’я Героя Радянського Союзу Колодко М.О.

У 1969 р. змінився директор школи. Замість Павла Олексійовича Ковтуна, який керував школою 14 років (1955-1969), був призначений новий директор Павло Андрійович Деменко (1969-1971). Невдовзі його змінив – Воробєй Микола Миколайович (1971-1980). За ним призначили – Марусика Миколу Миколайовича (1980-1985). Він провів значну підготовчу роботу щодо відкриття шкільного музею. За участі вчителів школи, учнів та за допомоги батьків, односельців було зібрано чимало історичного матеріалу. Художнє оформлення музею здійснили шефи з заводу “Імпульс”. Шкільний музей імені Героя Радянського Союзу М.О. Колодка було урочисто відкрито 9 травня 1985 р. в день 40-річниці з Дня Перемоги у Великій Вітчизняній війні. Музей перебував у одному з шести шкільних приміщень, які вцілому щороку вимагали значних коштів на ремонт, бо знаходилися в аварійному стані. Директор школи, вчителі, батьки учнів постійно зверталися до міської влади з питанням будівництва нової школи.

З 1985 р. директорську посаду обіймав до 2015 р, (аж цілих рекордних для Шостки тридцять років) Михайло Іванович Стариков (1948-2016). За його керування сталися значні зміни в житті школи. У травні 1989 р. нарешті розпочалося будівництво нової триповерхової школи на 834 місця. Через два роки 27 грудня 1990 р. Михайло Іванович підписав акт прийому школи з 35 навчальними кабінетами, 2 спортивними залами, актовим залом на 200 місць, тиром, їдальнею, бібліотекою та музеєм. Біля школи будівельники звели теплицю, облаштували дитячий спортмайданчик та стадіон.
У січні 1991 р. новенький учбовий заклад був освячений і учні сіли за парти нової школи (вул. Шкільна,6). Ця подія стала великим святом для вчителів, учнів та їх батьків, а також мешканців усього Локотківського мікрорайону.
Старі приміщення шостої школи були передані Станції юних натуралістів (СЮН). У 1997 р. станція перебралася до капітального двоповерхового будинку колишнього дитсадка (вул. Депутатська, 6-а). Один зі звільнених будинків старої школи, а саме дерев’яний дореволюційний поміщицький будинок, зайняла в 1997 р. відновлена церква Вознесіння. Другу дореволюційну кам’яну будівлю двокомплектної школи приватизував підприємець Сомок Віталій Григорович. Він влаштував перед школою, автозаправну, яка смерділа на все село років з десять. Нині заправна руйнується, а за нею, за високим парканом з колючим дротом, стоїть облуплена будівля школи, що використовується під склад. Ніякої пам’ятної дошки про те, що в цій школі вчилися Герої Совєтського Союзу М.Г. Лях (1920-1999) та М.О.Колодко (1923-1944), немає. Про це нагадує тільки старе фото будівлі в шкільному музеї з відповідним підписом.

У 1998 р. по булижній дорозі вул. Чехова було покладено в три ряди бетонні аеродромні, шестиметрової довжини, плити до центру Локотківського мікрорайону, до школи. Плити гупали від проїзду транспорту років з десять, поки не вляглися остаточно. Гупотіння, як кажуть старожили, нагадувало їм про Курську битву 1942 р, але далекі вибухи було чутно тільки в надвечір’я, а тут – цілодобово. Для безпеки школярів вклали уздовж дороги тротуар з плит метрової ширини з правого боку вулиці Чехова. Вкрай небезпечним для школярів був тимчасовий (з 1943 р.) дерев’яний міст через річку Шостку на провулку Чехова. Він простояв хитаючись 65 років. У 2008 р. було збудовано залізобетонний міст 36 метрової довжини [42].

24 жовтня 2012 р. було запроваджено при школі №6 навчання дошкільної групи з півсотні діточок. Відтоді школу назвали Шосткинським навчально-виховним комплексом: загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №6 імені Героя Радянського Союзу Колодка. У 2015 р. в ній навчалося 158 учнів та 65 дошкільнят, разом 223 дитини. Переважна більшість учнів з Локотків, є діти з ближніх сіл Макова та Гамаліївки. Цікаво, що деякі діти щодня добираються до шостої школи з різних кутків Шостки, бо їхні батьки теж вчилися в Локотках і вважають локотківську школу рідною.

За такої цікавої історії школи Локотки вже давно мають мати свій музей. Треба повернути в комунальну власність будівлю колишньої двокомплектної школи 1913 р. (вул. Вознесенська,2) та влаштувати там музей села Локотки. Хоча би з тої причини, що в ній вчилися два Герої Совєтського Союзу М.Г. Лях (1920-1999) та М.О.Колодко (1923-1944).




Комментарии - 2

Вы можете писать комментарии в качестве гостя или авторизируйтесь
Осталось 512 символов
  • Salomon гость ~11 мес. назад
    Шостка - Великі Черпаки, Локотки - малі черпаки
  • Колодко гость ~11 мес. назад
    Вимагаю від голови Ноги створити музей села Локотки в столітній капітальній будівлі школи 1913 р. (нині задрипаний склад, вул. Вознесенська,2). Хоча би з тої причини, що в ній вчилися два герої Герої Радянського Союзу М.Г. Лях (1920-1999) та М.О.Колодко (1923-1944)

Содержание и тон Вашего комментария могут задеть чувства реальных людей, непосредственно или косвенно имеющих отношение к данной публикации. Проявляйте уважение и толерантность к своим собеседникам даже в том случае, если Вы не разделяете их мнение. Ваше поведение в условиях свободы высказываний и анонимности, предоставляемых интернетом, меняет не только виртуальный, но и реальный мир.

Пользователи, которые нарушают эти правила грубо или систематически, будут заблокированы.

Полная версия правил

Автор

В’ячеслав Кириєвський

На сайте с 01.08.2015

Отправить сообщение на электронную почту

Другие публикации автора

Вулиця Родини Кривоносів на Петухівці

Вулиця Родини Кривоносів на Петухівці

В’ячеслав Кириєвський

За переказом, у березні 1935 р. лісник з села Собичеве Антон Декун при обході своїх кварталів лісу виявив вранці сліди, що вели до старої каменоломні неподалік урочища Чагар, в районі Кривоносового за ...>

~8 дн. назад33
Гомосек Максимов на берегах Горбатки

Гомосек Максимов на берегах Горбатки

В’ячеслав Кириєвський

Старший феєрверкер Шосткинської місцевої артилерійської команди Максимов зґвалтував увечері біля Горбатого мосту молодшого феєрверкера І., за що був відправлений 1889 р. у відставку. Детальніше: справ ...>

~19 дн. назад51 1
Есерівський ударний батальйон

Есерівський ударний батальйон

В’ячеслав Кириєвський

Новообраний у травні 1917 р. есерівський комітет одразу створив озброєну дружину для несення сторожової служби в поселенні. До складу дружини увійшли: Федоров Михайло Олександрович (керівник дружини), ...>

~1 мес. назад80
Українські есери в Шостці 1917 р.

Українські есери в Шостці 1917 р.

В’ячеслав Кириєвський

Навесні 1917 р., одразу по Лютневій революції, розпочали відновлювати свою політичну діяльність шосткинські соціалісти-революціонери (есери), що були розігнані поліцією в 1908 р. Авторитетним лідером ...>

~2 мес. назад114 2
Рокосовський на Петухівці 1943 р.

Рокосовський на Петухівці 1943 р.

В’ячеслав Кириєвський

По звільненню Шостки від німців 2 вересня 1943 р. на Петухівці в садибі Фроленків по вул. Артема (Спаській) буд. №№50-52 було розміщено штаб генерал-майора танкових військ Яркіна Івана Йосиповича (190 ...>

~2 мес. назад126
101 звернення до лампочки з нагоди дня світлої пам’яті

101 звернення до лампочки з нагоди дня світлої пам’яті

В’ячеслав Кириєвський

...

~2 мес. назад117 2
Дьома та уся шостенська шістка 95 років тому.

Дьома та уся шостенська шістка 95 років тому.

В’ячеслав Кириєвський

На фото 1922 р. перший зліва більшовицький секретар Шостенського повіткому Дем’ян Коротченко (1894-1969), погрібський червоний партизан 1918 р., а через двадцять років – голова Ради Народних Комісарі ...>

~2 мес. назад138 1
Третій кілометр 65 років тому.

Третій кілометр 65 років тому.

В’ячеслав Кириєвський

Шосткинське начальство перевіряє роботу мостильників народної шосейної будови Шостка – Вороніж – залізнична станція Терещенська. Фото 1952 р. Детальніше: http://bekshok.blogspot.com/2017/ Петухівка – ...>

~2 мес. назад117
Українська весна в Шостці 1917 року

Українська весна в Шостці 1917 року

В’ячеслав Кириєвський

До 100-ліття товариства «Просвіта» в Шостці У квітні 1917 р. зо два десятки робітників Шосткинсько ...>

~3 мес. назад153
Сто револьверів для шосткинських есерів

Сто револьверів для шосткинських есерів

В’ячеслав Кириєвський

За один пуд піроксилінових шашок можна було виміняти один більшовицький револьвер – товариш маузер. Загалом шосткинські есери придбали таким чином у 1907 р. сто револьверів. Навіть шосткинські есерки, ...>

~3 мес. назад200 1
Хрест на братській могилі 1918 р.

Хрест на братській могилі 1918 р.

В’ячеслав Кириєвський

Голові міста Шостка Нозі Миколі Петровичу Звернення Прошу відновити в парку Свободи пам’ятного хреста на братській мог ...>

~4 мес. назад239 3
Лютнева Шостка 1917.

Лютнева Шостка 1917.

В’ячеслав Кириєвський

Зима 1917 р. в поселенні Шосткинського порохового заводу (ШПЗ) була як ніколи за три роки війни напружено робітничою. Завод посилено виробляв порох для фронту. Кількість робітників постійно зростала. ...>

~4 мес. назад248 4
Шість терактів шосткинських есерів

Шість терактів шосткинських есерів

В’ячеслав Кириєвський

У 1907 р. в Шостку приїхав з Курську студент під кличкою «Бабушкін» («Ветров»), який створив бойову дружину, що здійснила такі теракти: 1. Замах на вбивство начальника Шосткинської поліції пристава Лу ...>

~5 мес. назад264 2
Петро – перший терорист Шостки

Петро – перший терорист Шостки

В’ячеслав Кириєвський

28 січня 1908 р. шосткинський есер Іван Машицький дав показання на допиті в Конотопській поліції стосовно теракту в Шостці 8 грудня 1907 р. Того дня 8 грудня робітник порохового заводу есер Петро Доце ...>

~5 мес. назад250
100 шосткинських секретів ЦРУ

100 шосткинських секретів ЦРУ

В’ячеслав Кириєвський

Цими днями на сайті ЦРУ https://www.cia.gov/library/readingroom/ викладено 12 тисяч архівних розсекречених документів, які стосуються України, зокрема в документах є більше ста посилань на місто Shost ...>

~5 мес. назад243
Призабуті Оборки

Призабуті Оборки

В’ячеслав Кириєвський

Споконвіку землі урочища Оборки, що по дорозі на Вороніж, були козацькими локотківськими, а в ХІХ столітті стали казенними шосткинськими. За переказом, там в Оборках шосткинці збирали малину, а щоби ї ...>

~8 мес. назад317 3
Селище Духа Ора на Івотці

Селище Духа Ора на Івотці

В’ячеслав Кириєвський

Це видатна пам’ятка археології з захоплюючими уяву легендами. Знаходиться вона усього за вісім кілометрів лісом напряму від Шостки до річки Івотки. Там нащадки трипільських племен – оріїв запроваджу ...>

~9 мес. назад308 2
Щоденник партизана Гната Смичка 24.08.– 22.11.1941

Щоденник партизана Гната Смичка 24.08.– 22.11.1941

В’ячеслав Кириєвський

В один из августовских дней меня (инструктора райкома) приглашает к себе в кабинет секретарь райкома партии А.Ф.Озеров. В кабинете никого, кроме нас, нет. Наверное, думаю, какое-то ответственное секре ...>

~9 мес. назад415 5
Тралівці у ворожому тилу

Тралівці у ворожому тилу

В’ячеслав Кириєвський

Перші погожі вересневі тижні осені 1941 р. шосткинські партизани просиділи у заглибинах Терещенківської каменоломні дуже тихо, харчувалися в сухом’ятку, навіть не розпалювали вогнищ, бо десь поряд зна ...>

~9 мес. назад286 1

Компартійні партизани Шостки

В’ячеслав Кириєвський

На початку серпня 1941 р. Шосткинський міськком компартії, за вказівкою Сумського обкому, почав готуватися до свого підпільного та партизанського існування в разі захоплення Шостки німцями. Була визна ...>

~9 мес. назад386
Schutzmanns в Шостці

Schutzmanns в Шостці

В’ячеслав Кириєвський

У січні 1942 р. до Шостки прибула рота шуцманів – охоронників з добровольців, набраних в таборі для військовополонених РККА поблизу хутора Михайлівського. Військовополонені походили з розгромлених ту ...>

~9 мес. назад427 3
Шостка знала Петра І?

Шостка знала Петра І?

В’ячеслав Кириєвський

Виявляється знала! Про це оголосила з папірця біля мікрофону чуйна коментарка урочистого ходіння повз пам’ятник на честь місця старого пам’ятника Леніну о 10 годині ранку 3 вересня ? Що ж там Шостка ...>

~10 мес. назад308 3
Шостка. Життя за німців 1941-43 рр.

Шостка. Життя за німців 1941-43 рр.

В’ячеслав Кириєвський

Вранці 27 серпня 1941 р. в суцільній пилюці потік німецької колони, з червоним прапором на башті передового танку, перетнув Галенківські мости через річку Шостку . О дев’ятій годині німці вже трусили ...>

~10 мес. назад411
Танкові бої в Локотках 1941 р.

Танкові бої в Локотках 1941 р.

В’ячеслав Кириєвський

27 серпня 1941 р. в Локотки увійшов від Галенківки по вулиці Некрасова передовий загін німців й рушив по вулиці Чехова в глухівському напрямку. За спогадами локотківця Володимира Прокоповича Ковбаси ( ...>

~11 мес. назад393
Лазурні пакості міськвиконкому

Лазурні пакості міськвиконкому

В’ячеслав Кириєвський

Патріоти Шостки дістали облизня від виконкому, який своїм рішенням 15 липня позбавив місто назв вулиць на честь великих українців – отамана Івана Сірка та співачки Квітки Цісик. Причина – погане ставл ...>

~11 мес. назад446 4
150 років локотківській школі

150 років локотківській школі

В’ячеслав Кириєвський

Цей рік є ювілейним півторасотлітнім для локотківської шостої школи – найстарішої школи Шостки, старішої навіть за першу народну школу, що з’явилася на Садовій вулиці у 1881 р., тобто на 15 років пізн ...>

~1 г. назад399
Спирт і німці на SHPZ

Спирт і німці на SHPZ

В’ячеслав Кириєвський

У вівторок вранці 26 серпня 1941 р. бійці 171 полку НКВС підірвали електростанцію порохового заводу №9. Московське радіо прокричало того дня в ефірі, що Шостку взірвали й від неї не залишилось для нім ...>

~1 г. назад344 1
Три дати заснування Шостки – 1632, 1739, 1771 р.р.

Три дати заснування Шостки – 1632, 1739, 1771 р.р.

В’ячеслав Кириєвський

Найдавніша 1632 р. дата заснування Шосткинського порохового заводу (ШПЗ) наведена в «Краткой истории завода», складеної в 1832 р. [3, 9]. З історії дізнаємося, що завод був збудований в нашому Сівер ...>

~1 г. назад715 4
Шосткинські анекдоти 1930-х років про колгоспи

Шосткинські анекдоти 1930-х років про колгоспи

В’ячеслав Кириєвський

Ще в 1928 році, коли большевики по-звірячому збирали хлібозаготівлю та виганяли людей з хат, зібрались селяни в лавці в одного єврея та й питають: Іцьку! Що воно далі буде? Той гаркавлячи їм від повід ...>

~1 г. назад443
Ленінський броньовик у шосткинському болоті

Ленінський броньовик у шосткинському болоті

В’ячеслав Кириєвський

Броньовик був спрямований в 1918 р. Леніним до Шостки разом з особливою бандитською армією Ремньова, щоби той вивіз до Москви дорогоцінні платинові чашки з сірчанокислотного виробництва, без яких поро ...>

~1 г. назад470

Сталінський сокіл Кожедуб

В’ячеслав Кириєвський

Останній його «бойовий» виліт стався на З’їзді народних депутатів СССР в 1989 р., коли обирали генсека Горбачева в президенти. Мені запам’ятався виступ Кожедуба з прямої трансляції по радіо. Я працю ...>

~1 г. назад496 2
Лист Вятровича по вулиці Карла Маркса

Лист Вятровича по вулиці Карла Маркса

В’ячеслав Кириєвський

Український інститут національної пам’яті Голові В’ЯТРОВИЧУ Володимиру Михайловичу Ваш лист під №01/1280 від 19.05.2016 р. отримав, але без додатку копії листа вашого Інституту на Шосткинську мі ...>

~1 г. назад416 1
Вулиця Карла Маркса – Свободи

Вулиця Карла Маркса – Свободи

В’ячеслав Кириєвський

Вже минув третій день з 19 травня як Шостка стала тричі Свободною після саботажного процесу з перейменувань вулиць. Остаточну вуличну Свободу Шостці дарував своїм розпорядженням №253-ОД від 19 травня ...>

~1 г. назад843 7

Шостка – вулична раша

В’ячеслав Кириєвський

Була є і буде при такому малоукраїнському виконкомі. Ще до дня перейменувань 31 березня із наявних 163 вулиць Шостки лише 11 носили ім’я видатних українців 1. Шевченка 2. Лесі Українки 3. І. Франка 4. ...>

~1 г. назад431 1

Історичні назви вулиць повертаються із забуття

В’ячеслав Кириєвський

Міськвиконком 31 березня повернув до життя одну історичну назву Знаменської вулиці стосовно Комуністичної вулиці, яка була забудована в 1960-х роках хрущовськими п’ятиповерхівками на місці двох дорев ...>

~1 г. назад484 3

Недобір і перебір з декомунізації Шостки на шляху від земного до небесного раю

В’ячеслав Кириєвський

У Шостці нараховується 163 вулиці, більше половини яких мали бути перейменовані згідно закону про декомунізацію. На сьогодні перейменовано лише півсотні назв вулиць. Отже, є явний недобір з перейменув ...>

~1 г. назад401 3
Площа покаяння --– 1259 імен репресованих

Площа покаяння --– 1259 імен репресованих

В’ячеслав Кириєвський

Рівно через місяць 15 травня – день пам’яті жертв політичних репресій. Таких по Шостці та району нараховується 1259, кожен третій з яких був розстріляний, переважно –комуніст. Кількість репресованих щ ...>

~1 г. назад374 1
«Оголтелые»

«Оголтелые»

В’ячеслав Кириєвський

З 1930 року особливо-режимний завод №9 Наркомату оборонної промисловості (НКОП) повністю перейшов на виробництво військової продукції, а саме бездимного пороху, чорного пороху, амонітів (сильних вибух ...>

~1 г. назад417 4
«Германофилы»

«Германофилы»

В’ячеслав Кириєвський

Завод №53 (нині «Імпульс»), або ж по народному «Капсуль», перебував з 1930-х років у безперервній реконструкції. Нове озброєння разом з новітньою ідейною зброєю марксизму-ленінізму було запорукою існу ...>

~1 г. назад381 1
Стаханівський вибух пороху 1940 року в Шостці

Стаханівський вибух пороху 1940 року в Шостці

В’ячеслав Кириєвський

Тоді на «дев'ятці» злетіло у повітря 172 тонни пороху. За спогадами колишньої школярки Берти Георгіївни Гуськової (1930 р.н.), вона вересневого сонячного ранку 1940 р. поспішала до школи, точніше до с ...>

~1 г. назад488 2
Свято-стриптизерські вулички Шостки

Свято-стриптизерські вулички Шостки

В’ячеслав Кириєвський

Нарешті посткомуняцька Шостка замахнулася ще й бути рекордсменом перейменувань вулиць по святим назвам – Соборна, Різдвяна, Спаська, Успенська, Вознесенська, Преображенська… Так безкінечна петухівська ...>

~1 г. назад606 3
Ух-ти – та не туди повертаються історичні назви вулиць Шостки

Ух-ти – та не туди повертаються історичні назви вулиць Шостки

В’ячеслав Кириєвський

25 лютого на сайті Шосткинської міськради з’явився список 59 вулиць та провулків з пропозиціями перейменувань та голосувань нових назв вулиць. Серед них є шістка дореволюційних назв як-то Знаменська, ...>

~1 г. назад598 6
Есерівське повстання в Шостці. 1918 рік

Есерівське повстання в Шостці. 1918 рік

В’ячеслав Кириєвський

9 лютого 1918 р. Центральна Рада підписала з Німеччиною, Австро-Угорщиною, Туреччиною та Болгарією Брестський мирний договір, що визначив державні кордони України. За додатковими угодами договору Німе ...>

~1 г. назад852 3
Опана Фурштатська – Різдвяна!

Опана Фурштатська – Різдвяна!

В’ячеслав Кириєвський

На цій Фурштатській, паралельній Садовій (нині Леніна), вулиці знаходився до 1850-х років найважливіший для порохового заводу кінний двір – фурштат. А за ним стояли вулицею хати возіїв-фурщиків, за ни ...>

~1 г. назад489 2
«Красная площадь»  – Церковний майдан?

«Красная площадь» – Церковний майдан?

В’ячеслав Кириєвський

Охайна площа між церквою Різдва Христового та казармою на Садовій вулиці століття тому звалася Церковною. Праворуч неї був гарний сквер, де стояв пам’ятник з нагоди століття Шосткинського порохового з ...>

~1 г. назад538 1
«Савецкая улица» – Садовий бульвар?

«Савецкая улица» – Садовий бульвар?

В’ячеслав Кириєвський

Головна вулиця поселення Шостка, від самих в’їзних воріт порохового заводу до виїзної Воронізької застави, звалася, майже півтора століття поспіль, Садовою вулицею (нині з 1948 року – Леніна). А з 192 ...>

~1 г. назад666 5
Шосткинські арештанти 1905 року

Шосткинські арештанти 1905 року

В’ячеслав Кириєвський

24 грудня 1905 р. (6.01.1906 р. за н. ст.) пристав Чернолуський заарештував, додатково до затриманих 21 грудня 56 бунтівників, ще п’ятьох робітників: Михайла Верижникова, Олександра Пустовойтенка, Єго ...>

~1 г. назад581
Народний дім – перший український дореволюційний заклад культури в Шостці

Народний дім – перший український дореволюційний заклад культури в Шостці

В’ячеслав Кириєвський

Народний дім діяв в Шостці усього три з гаком роки. У ньому самодіяльні артисти порохового заводу ставили свої спектаклі. За спогадами колишнього драмгуртківця Кукарешнікова «царські чиновники косо ди ...>

~2 г. назад512
Збройне повстання в Шостці 1905 року

Збройне повстання в Шостці 1905 року

В’ячеслав Кириєвський

Збройне повстання в Шостці сталося 21 грудня 1905 р. (3.01.1906 р.), внаслідок занадто активної політичної діяльності вчителя Шосткинського міського училища Федора Васильовича Євтушенка, як-то зазначе ...>

~2 г. назад474 3
Всеросійський страйк 1905 року в Шостці

Всеросійський страйк 1905 року в Шостці

В’ячеслав Кириєвський

6 (19) грудня 1905 р. в Шостці розпочалася підготовка робітників до всеросійського страйку [16]. Увечері 12 (25) грудня відбувся мітинг робітників ШПЗ біля одного з будинків на вулиці Госпітальній (ни ...>

~2 г. назад615 1
З історії перейменування Шостки в «Полеск»

З історії перейменування Шостки в «Полеск»

В’ячеслав Кириєвський

Ще півстоліття тому Шостка мала бути перейменована в Поліськ. Ідеологічна підготовка розпочалася з 7 квітня 1965 року, коли вийшов перший номер міськрайонної газета під назвою «Советское Полесье». Це ...>

~2 г. назад508 2
Вибухова Шостка 1905 р.

Вибухова Шостка 1905 р.

В’ячеслав Кириєвський

Перший в історії Шостки страйк тривав три дні, з 22 по 24 листопада (5-7 грудня за н. ст.) 1905 р. [1, 612, 613]. Він носив політичний характер, бо виник з причини незаконного, на думку страйкарів, пе ...>

~2 г. назад463 2
«Слизький» Куліш

«Слизький» Куліш

В’ячеслав Кириєвський

Усі в Україні, окрім самих воронежців, знають, що хата батька видатного письменника П.О.Куліша (1819-1897) була в селищі Воронежі. А воронежці кажуть, що хата була в селі Гуковому. Бо там щороку шостк ...>

~2 г. назад777 5
Битва в Білих  Берегах  Десни 1708 року

Битва в Білих Берегах Десни 1708 року

В’ячеслав Кириєвський

«Того ж году(1708).Того ж місяца(листопада), дня 5 Петр Алексіевич, цар, пошедши з Погребков, бился з шведами з гармат стріляючи чрез Десну у Білых Берегах под Мізином селом» [57,с.116]. Битва шведів ...>

~2 г. назад643 2
Кулішева хата у Воронежі

Кулішева хата у Воронежі

В’ячеслав Кириєвський

Перший відомій історикам предок письменника П.О.Куліша (1819-1897) козак Михайло Кулішенко служив на початку ХVІІІ століття військовим товаришем Воронізької сотні Ніжинського полку [4, 64]. Воронізьк ...>

~2 г. назад488 1
Шість прокламацій Шостки

Шість прокламацій Шостки

В’ячеслав Кириєвський

Усього було шість робітничих прокламацій і вони змінили дореволюційну Шостку і людям стало трошки краще жити в ній. Цікаво, чи здатні хоч якось поліпшити завтрашнє життя шосткинців нинішні передвибор ...>

~2 г. назад646 1
Звичайні хабарники Шостки

Звичайні хабарники Шостки

В’ячеслав Кириєвський

Хабарники на маленьких відсотках відкатів з великих державних грошей завелися в Шостці ще в далекі дореволюційні роки. Воно й не дивно, адже казенний Шосткинський пороховий завод (ШПЗ) цілковито фінан ...>

~2 г. назад542 7
Платинове багатство Шостки

Платинове багатство Шостки

В’ячеслав Кириєвський

Дорогоцінні платинові каталізатори (чаші) застосовувалися на виробництві сірчаної кислоти, яке було введено в експлуатацію на Шосткинському пороховому заводі (ШПЗ) у 1895 р. Через шість років успішно ...>

~2 г. назад439 2
Партійно – «преступная» Шостка

Партійно – «преступная» Шостка

В’ячеслав Кириєвський

Знаменно, що наприкінці бунтівного для Шостки 1900 р. виникла перша в її історії політична організація – «тайное преступное сообщество», яке зорганізував на Шосткинському пороховому заводі (ШПЗ) ризьк ...>

~2 г. назад445
Кулішів хутір

Кулішів хутір

В’ячеслав Кириєвський

До 200-річчя з дня народження П.О.Куліша створимо на місці хутора Кулішів, біля села Гукове, історико-туристський центр «Запорозька Січ Кулішів на Сіверщині». ...>

~2 г. назад552
Петлюрівець Пилип Ващенко

Петлюрівець Пилип Ващенко

В’ячеслав Кириєвський

Героєм №1 повстанського руху в нашім краї є клишківець Пилип Григорович Ващенко (1898-1928), якого більшовицька пропаганда видавала за бандита, так само, як це робить нинішня путінська пропаганда щ ...>

~2 г. назад1083 3
30 пропозицій з перейменувань  вулиць, площ та мікрорайонів Шостки

30 пропозицій з перейменувань вулиць, площ та мікрорайонів Шостки

В’ячеслав Кириєвський

Пропоную відновити історичні дореволюційні назви вулиць Шостки: 1. Садової (нині вул. Леніна від заводу «Зірка» до перехрестя з вул. Карла Маркса). 2. Госпітальної (нині вул. Короленка від заводу « ...>

~2 г. назад883 1
Княжий шлях

Княжий шлях

В’ячеслав Кириєвський

Вулиця Карла Маркса в Шостці йде древнім княжим шляхом з Новгорода-Сіверського на Глухів, Путивль. Новгородський шлях є батьком наших сіверських доріг на деснянському лівобережжі. Вперше в історії Шос ...>

~2 г. назад503
Площа Героїв березневого повстання 1918 року

Площа Героїв березневого повстання 1918 року

В’ячеслав Кириєвський

Ще до війни колишня Ярмаркова площа біля безіменного озерця, що на початку вулиці Кірова, була названа площею Героїв Хасану – червоноармійців, які 1938 року проявили героїзм у сутичці з японцями десь ...>

~2 г. назад661 5
Бульвар Симона Петлюри

Бульвар Симона Петлюри

В’ячеслав Кириєвський

В знак відновлення любові шосткинців до ідеї самостійності, незалежності України, автором якої є соціал-демократ Симон Васильович Петлюра (1879-1926), треба назвати одну з вулиць Шостки на його честь. ...>

~2 г. назад463 2
Вулиця гетьмана Мазепи.

Вулиця гетьмана Мазепи.

В’ячеслав Кириєвський

Вона б мала бути в Шостці ще років з десять тому за президентства Ющенка. Тоді надійшли з Києва до міськради Шостки відповідні пропозиції і були повністю проігноровані комунорегіонівською владою. Нині ...>

~2 г. назад519 1
Вулиця козака Бугая

Вулиця козака Бугая

В’ячеслав Кириєвський

Безсумнівно, козак Степан Бугай проживав у другій половині ХVІІ століття в селі Локотки, в якому тоді нараховувалося з три десятки хат по обидві береги річки Локотки. У 1676 році заповзятий Бугай наси ...>

~2 г. назад591 1
Багатоперспективна вулиця Куліша

Багатоперспективна вулиця Куліша

В’ячеслав Кириєвський

Вона мала з’явитися ще двадцять років тому на петухівських городах за Шосткою і бути найближчою вулицею до Вороніжу, до Тросвящини, де стояла колись батьківська хата письменника П.Куліща. Ще н ...>

~2 г. назад744 10
Про засновників Шостки королів, царів та козака Бугая

Про засновників Шостки королів, царів та козака Бугая

В’ячеслав Кириєвський

Зі спогадів шосткинських старожилів, опублікованих у газеті « Советское Полесье» ще на початку 1990-х років, дізнаємося, що в 1933 році в Шостці перебував якийсь загадковий краєзнавець з Ленінграда, я ...>

~2 г. назад898 6